Першого березня Маріуполь повністю був заблокований від зовнішнього світу. У місті нічого не працювало, життя зупинилось. Води не було, я з сусідами збирав сніг і топив у відрах. Аби набрати питної води, під обстрілами ходили до джерел. Я не міг повірити, що таке можливеув двадцять першому столітті. 

Було дуже страшно - місто бомбили постійно, але все ж таки я вирішив виїжджати.

Я їхав дуже довго з колоною машин. Було дуже багато блокпостів росіян, які мене роздягали на предмет татуювань. У мене татуювання були, тому огляд був ретельним, але затримувати мене не стали. Наступного дня виїхали мої батьки. Разом ми всі зустрілись вже у Запоріжжі.  Згодом мої батьки повернулись до Маріуполя. Я дуже хочу їх побачити, тому сподіваюсь на перемогу України та повернення додому.