Під час обстрілів я з донькою сиділа під обстрілами. Було дуже страшно, я не знала, що робити. Світла, води та газу не було. Я залишилась без роботи. Я з донькою жила в підвалі. На вулиці збирала сніг, топила, бо тяжко було без води. 

Під обстрілами я бігла з донькою до евакуаційних автобусів.

Нас доставили до потяга та привезли до Волинської області. Там ми прожили рік, потім переїхали до Черкаської області. 

Зараз я чекаю тільки миру. Чоловіка в мене немає, я одна виховую доньку. Хочу, щоб вона була щасливою.