Цапля Артем, 10 клас, Шепетівський навчально-виховний комплекс №3 у складі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Н. Рибака та ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Данильченко Надія Валеріївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року мій світ розділився. Радісне, щасливе життя залишилося в минулому, натомість мене опанували невідомість, невпевненість, страх, сльози, жахіття... Війна увірвалася в наші міста, домівки. З того моменту змінилося все: уявлення про безпеку, плани на майбутнє, розуміння життя. Та серед усього того жаху народилося те, що ніколи не зникне, - сила допомоги, єдність, здатність бути Людиною навіть у такі скрутні часи. Особисто для мене переломною подією стала допомога кожного.

Саме тоді, коли усі без винятку докладали зусиль, щоб хоч чимось допомогти (плели сітки у школах, збирали кошти, відкривали пункти незламності, хаби тощо), була надія, що все скоро скінчиться.

Зараз усе змінилося: волонтерів менше, добровільно йти на фронт ніхто не хоче, адже розуміють, що від держави підтримки немає. Тому нині дуже складно. Мабуть, більшість людей звикла до війни. Вони перестали реагувати на тривоги, на чужий біль і смуток,  на війну. Мене теж змінила війна, вона навчила мене простій істині: справжня сила не в зброї, не в політичних промовах і навіть не в кількості техніки. Справжня сила у взаємопідтримці, у здатності підставити плече, коли ближній падає. 

Змалку мене виховували бути патріотом своєї Батьківщини. Я завжди рівнявся на свого батька, бо він справжній патріот, військовий, готовий покласти життя за свою землю.

На мою думку, патріотизм - це  те, що потрібно доводити власним прикладом. Таким є  мій тато. Я, як і він, готовий віддати життя за незалежність нашої України. Проте один у полі не воїн. Без підтримки інших не обійтися. Нині ми це відчуваємо. Згадуючи, як починалась війна, я усвідомлюю, що без тієї хвилі допомоги, без того безмежного бажання рятувати, підтримувати й надихати, ми б не вижили і не вистояли. Дуже мало зараз тих, хто, справді, допомагає хлопцям, які віддають життя за те, щоб я міг це писати, за те, щоб ми й надалі жили у вільній країні.

Тому, я вважаю, варто змогтися і робити все для того, щоб вистояти, так, як ми це робили у перші місяці повномасштабного вторгнення.

Тоді кожен ладен був віддати життя за країну, за наших захисників, готові були віддати останній шматок хліба незнайомим людям. Війна змінила нас, але разом з болем вона дала нам розуміння: найцінніше, що ми маємо, - це  один одного! Будьмо сильні! Будьмо вільні! Слава Україні! Героям слава!