Мені 76 років, я на пенсії вже давно. Війна мене застала вдома. Я з онучкою була, зателефонував син і сказав, що почалася війна. Сказав сидіти вдома. 

З перших днів війни пішов син воювати. 24 лютого він закупив нам продуктів та пішов у військкомат. З 1 березня він уже воював. А загинув 17 жовтня 2022 року. Уже буде півтора року як його немає. Я зараз хворію, у мене був інсульт. Я пишаюся своїм сином. Усі говорять, що такого бійця і воїна треба ще пошукати. 

Син завжди говорив: «Мамо, нам потрібна тільки перемога», і я щодня чекаю перемоги. 

Ми всі чекаємо на перемогу. Завжди думаю, що війна закінчиться якомога швидше, і я вірю в перемогу. Я знаю, що моя дитина загинула недарма. Ми сподіваємося тільки на краще.