Мені 32 роки. Проживав у Сєвєродонецьку. Зранку 24 лютого зідзвонилися з хлопцями, ми мали їхати на роботу, потім дізналися, що почалась війна. Ця звістка нас шокувала, бо все якось несподівано почалося. 

Світла та газу одразу не стало, воду набирали у сусідів в криниці. 

Я залишився без будинку, двох машин і квартири. Переїхав в Дніпро. Все було добре в дорозі. Машину вдалося заправити, труднощів не було. Я виїжджав один, донька з дружиною виїхали раніше. 

Під опікою в мене ще двоє дітей, окрім своїх. Зі мною виїхала прабабуся з двома дітками. Довелося все на себе взяти, бо вона вже не може про них піклуватися, їй 87 років. Не встиг я забрати тільки собаку.

Зараз працюю в Києві. Хочу, щоб війна закінчилась швидше, щоб була можливість поїхати додому.