Коли почались обстріли, мені стало дуже страшно. В селі не було світла та води. Також не було ліків, допомагали воєнні медики. Мій будинок постраждав, тому я вирішила виїжджати.
Я виїхала завдяки евакуації, яка була у селі. Все будо добре.
Найважче для мене – невизначеність. Я відчуваю безнадійність та безвихідь. Українці залишились сам на сам зі своєю бідою.
Зараз я живу в Запоріжжі, орендую житло з донькою. Я залишилась без даху над головою. Як планувати майбутнє, я не знаю. Боляче усвідомлювати, що мені нікуди повертатись.