«Я захворів, а ліки ніде було взяти»

У 2019 році я переїхав з Маріуполя до Харкова. Прожив там три роки. 22 лютого у мене був день народження, я приїхав до Маріуполя, щоб відсвяткувати його з рідними й друзями, але так цього і не зробив, бо почалася війна. Я не спав тієї ночі, коли путін оголосив про вторгнення. Побачив його звернення. Потім дізнався від друзів про вибухи в Харкові.

До 16 березня я знаходився у Приморському районі Маріуполя. Був зі своєю дівчиною й мамою. Ми жили в квартирі. Під час обстрілів ховалися в під’їзді. Готували на вулиці. Доводилося економити продукти. Ми їли один раз на день і дуже схудли. За день до від’їзду я захворів, а ліків ніде було взяти.

Я виїжджав з дівчиною. У мене був один рюкзак з речами. Більшість моїх речей залишилася в Харкові, у зруйнованому гуртожитку, а решта – в Маріуполі. Ми виїжджали з окупації два тижні. Надовго затрималися в Бердянську. Через те що не було зв’язку, ми не знали, як звідти виїхати. 

З Бердянська ми мали виїхати на евакуаційному автобусі. На нього чекало багато людей, але він так і не приїхав. Нам пощастило, що ми зустріли чоловіка, який погодився підвезти нас до Токмака. Там ми пересіли на евакуаційний автобус і доїхали на ньому до Запоріжжя. Зараз живемо в Києві. Знімаємо квартиру вчотирьох: я з дівчиною і двоє наших друзів.