У перший день війни я збирала онуку до школи. Пролунав вибух, я зрозуміла, що почалась війна. Магазини у місті закрились, я не встигла придбати продукти. Я не розуміла, як далі жити. Не стало води та світла. Я з донькою та онукою сиділа в квартирі під час обстрілів, також бігали в підвал. 

Заради безпеки ми виїхали через два місяці. Маршруткою доїхали до Дніпра, де нас чекала подруга. Квартиру я не знайшла, тому виїхала до Одеси. Люди тут до мене ставляться дуже добре, волонтери допомагають.

Зараз спимо втрьох на дивані у маленькій кімнаті. Поки тепло, я сплю на підлозі. 

Я б хотіла дожити до миру. Обов’язково повернусь додому, бо я навіть не знаю, де мої рідні.