У перший день війни мій чоловік пішов на фронт. Після того як почалися сильні обстріли я пішла з двома маленькими дітьми у бомбосховище. Військові привозили воду та ліки, продукти у мене були. Потім я виїхала в Дніпро. Дорога була складною: у потязі в одному купе було по шістнадцять чоловік. Свого чоловіка я побачила тільки через пів року. Зараз намагаюсь триматись. Здається,  що війна ніколи на закінчиться, але чекаю на це щодня. Мрію, щоб мої діти були щасливими.