Добрий день, я Ілля, мені 16 років. Я з міста Вугледар Донецької обл. - це красиве, маленьке, затишне шахтарське містечко. У центрі стояв великий пам'ятник шахтарям до якого на свято покладались квіти і були красиві паради на день Шахтаря. Також в центрі від пам'ятника є красивий сучасний парк з клумбами троянд і лавочками для відпочинку, завершує цю всю красу сцена на якій проходили виступи на свята наших танцювальних та співочих колективів та деяких зірок країни, а навпроти сцени був сучасний фонтан струменів з плитки, в якому дуже любили освіжатися діти у спеку.

Наше місто також славиться своєю спорт школою, учні якої займали перші міста в області, в районі, в країні. В нас містечко хоч і невеличке але дуже розвинуте у танцях, музиці і спорті. На Вугледарі було три футбольних полях зі штучним покриттям, одне баскетбольне і одне велике футбольне поле зі штучним покриттям для бігової доріжки.

Зараз я мешкаю у місті Кривий Ріг воно теж непогане, дуже велике, є красивий ботанічний сад, але я дуже сумую за своїм маленьким містечком. Друзів у новому містечку в мене поки немає, я надіюсь, що коли піду навчатися до інституту вони з'являються. Війна зоставила дуже поганий слід для мене і моєї родини: квартиру, майно, речі знищено - ми залишилися без нічого! Я з батьком попав під обстріл, чудом вдалося врятуватися. Батьки лишилися роботи.

Війна розлучила нас с рідними, близькими, друзями. Коли виїхали, мати ще довго здригалася у ночі та в день від найменшого звука. На слідуючий рік поступати, а мені навіть підготуватися ніяк, бо немає ноутбука, із гаджетів тільки старенький телефон. Сумую за бабусею, за дідусем, за друзями, за своїм комп'ютером, за містом, за морем у Маріуполі, за лісом у Святогірську. Я дуже вдячний своїм батькам за те, що вони все життя опікуються мною, дарують свою любов. Також я вдячний небайдужим людям, які прихистили нас у себе. Я мрію по-перше - про Мир, а по-друге - про ноутбук, який дасть мені змогу поступити до інституту. А також я мрію повернутися до дому і зустріти своїх рідних, друзів.