У мене троє дітей. У перший день війни я дуже злякалась. Не знала, що робити, була дуже розгублена. Потім почались обстріли. Поряд із Покровським знаходиться Нікополь. Звідти дуже чутно вибухи. Буває, що прилітає і до нас. 

Після руйнування дамби на Каховській ГЕС у селищі не стало води. Зараз воду нам привозять. 

Більшість моїх рідних виїхали за кордон. Я поки евакуюватись не хочу. Рідний дім – найкраще місце. Я звикла до вибухів, хоча немає впевненості у завтрашньому дні.

У майбутньому я б хотіла бачити мирне життя в країні. Мої діти дуже хочуть піти до школи та зустрітись із друзями. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться.