Від першого дня війни село Олексіївка постійно під обстрілами. Я кожного дня – в шоковому стані. За весь час війни нікуди не виїжджала, бо два моїх сини захищають країну. Щохвилини я чекаю, що вони до мене приїдуть.

Я працюю в магазині. Часто під час роботи починаються обстріли, я вже розрізняю, наскільки близько летить снаряд. Так орієнтуюсь, коли треба бігти в укриття. Я вже пристосувалась до нової реальності, хоча звикнути до війни неможливо.

Я чекаю на завершення війни та повернення синів додому.