Родина встигла покинути Ірпінь до того, як там сталося жахливе – та повернулася, щоб побачити зруйнований будинок.

Ми були вдома в Ірпені, коли нас розбудив дзвінок сусіда, який телефонував до мого чоловіка та розповів, що почалася війна.

Спочатку ми не планували виїжджати з міста, не вірили, що захоплять Ірпінь, та не знали, що вороги вже в Бучі. А потім зрозуміли, що настав той момент, коли ми можемо родиною з дитиною та собакою вже не встигнути виїхати.

Виїжджати вже було зовсім небезпечно та страшно. Я вже не мала надію, що ми виїдемо і будемо всі живі, але таки щось нас підштовхнуло. Потім, після вигнання окупантів з міста, ми дізналися про пошкоджене наше помешкання: двері, дах, вікна та рами, стіна в дитячій кімнаті пробиті осколками снарядів, шафи, диван та речі пошкоджені, стеля, подвір'я та машина пошкоджені від снарядів та вибухової хвилі. Але більш за все шокував стан моральний і психологічний моєї дитини – їй 9 років. Вона часто говорить, що якби вона не виїхала в той день, то загинула би вдома...

Ми виїхали в інше місто та заселилися в будинок, в якому вже 20 років ніхто не жив. У дитини почалось якесь захворювання. Як потім нам пояснив лікар, це була обструкція бронхів, яку ми ще місяць лікували. Роботи і грошей не було вже зовсім, але завдяки знайомим та друзям, які нам допомогли фінансово, ми вижили! До речі, коли ми приїхали, нам дали багато картоплі – і це була наша основна їжа.

Коли повернулися в Ірпінь, щоб побачити, що з нашим житлом, ми познайомились ближче з сусідами і були вражені від того, як один одному намагався будь-чим від щирого серця допомогти! Українці непереможні!

Моє пошкоджене помешкання постійно нагадує про те, що зробили ці нелюди. Машину, яку ми намагаємося відремонтувати, теж нагадує про те, що сталося після 24 лютого 2022 року... Але я знаю, що ми дуже скоро обов'язково переможемо!