Ямпіль

"Я вже божеволію: скільки вже я тут бачила загиблих"

Жителі Ямполя зібралися біля автомобіля «Укрпошти», аби придбати необхідне

Могили місцевих жителів просто на городах, вбитих страусів на знаменитій фермі, знищені будинки, розбиту школу, селищну раду та амбулаторію лишили по собі російські війська у селищі Ямпіль біля Лиману. Окупація тут тривала з кінця квітня і до кінця вересня 2022 року. Лінія фронту весь цей час лишалась у близько 20 км від Ямполя, нині ситуація ще погіршилась – селище лежить на одному з напрямків просування армії РФ у бік Лиману та Слов’янська. Як виживає Ямпіль зараз і чи думають люди про евакуацію, – у репортажі Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).

Розбита дорога на Ямпіль зберігає згадки про запеклі бої дворічної давнини: випалений скалічений ліс, кілька вигорілих скелетів бронетехніки.

Зупиняємося біля стели на в’їзді, – тут уже гучно, бо чути і «виходи», і «приходи», від яких вібрує земля: бої йдуть лише у кількох десятках кілометрів звідси.

Уздовж дороги нас стрічають розбиті будинки. Біля одного з них, двоповерхового, помічаємо жінку середнього віку. Питаємо, чи згодиться розповісти на камеру про ямпільське сьогодення. Вона з неприхованою злістю відмовляється: мовляв, йдіть геть, і так вже стільки сліз тут виплакали.

Що ж, із надією зустріти місцевих, які згодилися б поговорити, їдемо далі.

«У нашому магазині ціни просто скажені»

Разом із нами на один із «п’ятачків» серед руїн заїжджає «пиріжок» «Укрпошти». Автівку одразу ж оточують місцеві жінки.

«У Ямполі я забираю посилки і сюди ж везу товари. Підвозимо їх до дворів, до бабусь, які вже не ходять. І вони із задоволенням їх беруть, обіймають нас, цілують, дякують, – це взагалі «тихий жах, – ділиться з нами Володимир, співробітник «Укрпошти». – Тут найнеобхідніше: і печиво, і цукерки, і ковбаска, сірники, туалетний папір. Все те, що потрібне людям».

Поки ми спілкуємося, товари собі обирає жителька селища Валентина Василівна. Видно, що в неї, попри руїни довкола, гарний настрій.

«Хлопчики сюди везуть все дуже гарної якості, особливо ця людина, Володимир. І вартість мене влаштовує, – не те що у нашому магазині, де ціни просто скажені», – говорить жителька Ямполя і обіймає співробітника «Укрпошти».

Ікони в одному із розбитих будинків Ямполя

На ціни в місцевій крамниці нам поскаржилася і Валентина: «Он є в нас магазин, – там можна купити хліб. По 30 гривень за буханку. Купуй що хочеш».

Наразі в Ямполі живуть 403 людини, переважно пенсіонери. Дітей звідси евакуювали ще восени минулого року. Майже від самого початку повномасштабного вторгнення РФ люди тут виживають без електрики, медицини та автобусного сполучення з найближчими Лиманом та Слов’янськом. Після звільнення Силами оборони у вересні 2022-го армія РФ почала знову обстрілювати селище – лінія фронту лишалась у близько 20 км.

Місцевих підтримують українські та іноземні волонтерські організації, «Укрпошта» та правоохоронці.

«Гуманітарну допомогу привозять і співробітники UNICEF (дитячий фонд ООН – ред.), World Central Kitchen привозять нам усе, що пов’язане із харчами; доставляють нам гуманітарну допомогу також поліцейські екіпажу «Білий янгол». Також двічі на тиждень приїжджає відділення «Укрпошти», – доставляють людям пенсії, посилки, листи, поповнення для мобільних телефонів, продукти. – описує реалії життя у Ямполі Тетяна Мазніченко, головна спеціалістка Ямпільського старостинського округу.

«Аптек у нас немає. Проте до нас раз на місяць приїжджають медики організації «Лікарі без кордонів». Вони і людей приймають, і ліки дають безкоштовно», – додає вона.

Після виходу ЗСУ з Авдіївки агресор почав просуватися далі, останні кілька тижнів загострилась ситуація і на лінії Лиман–Кремінна–Купʼянськ. Аналітики не раз акцентували на тому, що Росія хоче знову захопити Лиман, а Словʼянськ є бажаною ціллю агресора ще від його звільнення ЗСУ на початку липня 2014 року. До цих міст є два шляхи, і ними зараз намагаються пробитись загарбники: один через Часів Яр і потім Костянтинівку, другий – з іншого боку і коротший – через Ямпіль.

Про що думають місцеві жителі, які вже пережили російську окупацію і можуть знову опинитися на вістрі атак військ армії РФ? Валентина в очікуванні черги до автівки «Укрпошти» розповідає, як не дала загарбникам розташуватися на своїй вулиці навесні 2022 року.

«Це були луганчани. На нашій вулиці я не дала їм стати: прогнала їхню автівку… Вийшло їх людей 15-20. А я їм і кажу: «Давайте звідси, хлопчики. Не вірите? Я, кажу, Баба Яга, – за 5-6 хвилин вас тут усіх накриють. Сто відсотків, кажу їм, і до бабки не ходи». Вони, звісно, подивилися на мене, як на дурепу, проте «злиняли» усі», – згадує жінка.

Валентина надіється, що війна скінчиться, і всі лишаться живими, бо за два роки, каже, все вже набридло.

«Евакуюватися я не хочу. З моєю пенсією у 2,5 тисячі гривень, – куди мені їхати?! І кому ми такі потрібні?!», – нервово посміхається жителька Ямполя.

А 86-річна баба Шура – так вона представилась – гріється на сонечку біля свого будинку, чухає свого песика. Ділиться спогадами, як змогла пережити розруху, хвороби і голод років Другої світової. І тепер страждає від нової війни.

Баба Шура, жителька Ямполя

«Я вже божеволію: скільки вже я тут бачила загиблих. І місцевих, і солдатів. Багато їх було. Ось тут стояли дітки, військові [ЗСУ], я до них ходила, – загинули, молодесенькі, – ділиться жінка, втираючи тремтячими руками сльози. – Один казав мені: «Бабуню, ви тут тримайтеся. Скоро буде перемога, і ми отут на площі будемо святкувати. Повезли цю дитину на Київщину, загинув він».

Питаємо в баби Шури, чи не думає вона евакуюватися подалі від фронту.

«Куди я поїду? Вже нікуди я не поїду! Хіба що, дивись, ось тут кладовище недалечко, хіба туди можу виїхати», – сумно посміхається жінка.

Цю тему підтримує її сусідка, теж Валентина.

«Виїжджати, – кому ми здалися з купою хвороб. Там і здорові не потрібні з повними гаманцями. А в нас у кишенях вітер гуляє. А ті, хто виїхав, – багато з них повернулися назад. От кажуть на нас: «Ждуни». Ніякі ми не «ждуни», не п…здуни тут! Розумієте? Люди просто на своїй землі. Ми – вдома, і зі своєї землі вже нікуди не підемо, навіть якщо й поляжемо тут усі!», – каже Валентина.

Розбитий будинок у селищі Ямпіль

Співробітниця старостату Тетяна Мазніченко теж визнає: люди, які досі лишаються жити в Ямполі, вже на евакуацію, попри вмовляння, не погодяться.

«Це був рай»

До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Ямпіль був відомий рекреаційним потенціалом: річки, ліси, страусина ферма. Всі ці принади донецької природи приваблювали сюди людей з різних куточків країни.

Закинутий став на території страусиної ферми у Ямполі

Так сталося і з місцевою жителькою Валентиною. Вона переїхала сюди 17 років тому.

«Це був рай. Земний рай. Тому я сюди й переїхала. Тут усе було райське: ліс, повітря, гриби, природа, розумієте», – із сумом у голосі згадує жителька Ямполя.

Пригадує довоєнне минуле і Наталія: «Ямпіль був красивий, чистий. Кожен тут працював на землі. Свої продукти возили на ринки, продавали. Де нас тільки не носило по цих ринках! І в лісі ми гриби збирали. І голки збирали, аби часник укривати. А зараз наш ліс – порожній».

Справді, ліси біля Ямполя, як і страусина ферма, – скалічені, а подекуди, – вбиті снарядами армії РФ. Окупанти не полишають спроб просунутися в цьому районі, аби взяти в облогу спочатку Лиман, а потім спробувати наступати у напрямку Слов’янська. Місцеві кажуть, що не мають жодних надій на майбутнє, зневірилися в усьому, і хочуть одного, – миру.