Ми в Каховці жили: я, жінка і донька. Син живе в Кривому Розі. Жили ми гарно, я відпрацював 12 років у газовій службі, пішов на пенсію. 

Мене розбудила жінка. Каже: “Щось бахає!” Я вийшов і побачив над Скадовськом велике зарево. Жінка каже: “Заводь машину, їдь по дітей. Мабуть, почалася війна”. А діти були в селищі Світлова. 

Ми почали по магазинам все купляти - місяць протрималися. Зять працював далекобійником в Германії. Я відвіз жінку і онуків до польського кордону - там він їх забрав. А я поїхав у Кривий Ріг. Більше не поверталися. Бо не було куди повертатися. І не було як проїхати. 

Найважчим було проїхати 18 рашистських блокпостів. На кожному перевіряли. 

Важко також було в березні. В магазинах майже нічого не було, і також важко, що діти були злякані, тому що бахало постійно.

Ми хочемо, щоб якомога швидше війна закінчилась.