Я працював головним інженером на виробництві. Зранку мені треба було йти на роботу на 7 годину. Як зазвичай, почав читати новини і ввімкнув телевізор. Дізнався, що почалася війна. 

Найбільше я переживав, щоб убезпечити своїх дітей. Для мене вирішальною подією став виїзд поліцейських з нашого міста. 25 лютого о 16:00 колона з 83 машин виїхала з Сєвєродонецька. І я зрозумів, що все дуже серйозно - необхідно вивозити сім’ю.

Виникли труднощі з пошуком житла, тому що ціни на оренду просто жахливі. А ще – з пошуком роботи. На заході країни не дуже розвинуте виробництво, особливо металургія та машинобудівництво. 

Я зараз у Києві, бо тут мені запропонували роботу, а моя сім’я – у Вінниці. Ми дітей на початку війни відправили за кордон - вони пробули там до грудня 2022 року, а на Новий рік 2023-й приїхали в Україну. І почали облаштовувати нове життя у Вінниці. Насамперед ми повинні дати дітям можливість навчатися в Україні і знати українську історію.

Зараз ми з жінкою вже працюємо і фактично не потребуємо гуманітарної допомоги, а на початку війни це було дуже приємно. Взагалі, я вважаю, що Вінниця – одне з найбезпечніших місць. Там не чути вибухів чи чогось такого. 

Мрію жити у вільній Україні, працювати і відновлювати економіку нашої країни. Хочеться, щоб діти були у безпеці й також могли себе задовольнити в плані житла, освіти і всього іншого.