Мельник Софія, 1 курс, Черкаська медична академія

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шатило Світлана Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

23.02.2022 рік. Здається той день я запам’ятаю назавжди. Середа, вечір, я збираюсь до школи, весь тиждень я хворіла і мала піти до школи в четвер. У  той самий злощасний четвер 24.02.2022, але не пішла. Спати лягла я досить пізно близько четвертої ранку, за декілька годин до початку повномасштабного вторгнення.

24.02.2022 рік. Прокинулась не від звуку будильника і слава Богу не від вибухів а від телефонного дзвінка. Це був мій однокласник, я не відповіла бо була заспана, побачила повідомлення від своєї подруги в якому було щось подібне: «Софій почалась війна» і посилання на відео звернення президента.

Мама і бабуся вже знали, але мене будити не стали. Нас повідомили про дистанційне навчання, але я не вірила, бо вважала, що такого в наш час не може бути.

Зрозуміла я після того, як побачила відео, в якому були сирени і прильоти по містам України. Почала панікувати і збирати речі, на що моя мама відреагувала з повним спокоєм у голосі « -не хвилюйся, ми в безпеці!».

Зустрівшись з татом і сестрою, пішли до магазину, у якому вже були майже пусті полиці, але продукти ми все ж купили. А вже на наступний день мене і бабусю відправили на село, їхали ми надзвичайно довго, адже усі намагались виїхати за для безпеки, а на виїзді з міста стояли блокпости, де у кожного автомобіля перевіряли документи.

26.02.2022 рік. З самого ранку дивилась новини. Ввечері зустрілась з подругою, довго ходили по лісу і розмовляли про усе і ні про що, дуже допомогло відволіктись.

У цей день в перше пролунала сирена, перша повітряна тривога. Після її початку в ту ніч заснути я так і не змогла.

26.06.2022 рік. Перший ракетний удар по моєму місту, чесно кажучи я його не чула, бо сон в мене дуже міцний, але кожен раз проходячи повз пошкоджену будівлю мене пронизує страх. Розуміння того, що в любу секунду може прилетіти снаряд і позбавити життя мене, мою сім’ю і друзів, близьких і знайомих.

Але я вимушена жити в страху, і проживати кожну хвилину, немов останню.