Було страшно бачити порожнє місто: люди покидали свої домівки, магазини закривалися, великі черги за хлібом, доставка продуктів майже не працювала. Було моторошно ходити по вулицях: було мало людей, всі налякані.

Вирішальним моментом, коли я зрозуміла, що потрібно виїжджати, стали обстріли міста. 

Перший приліт був 3 березня, діти дуже злякалися.

Поруч із нами були Донецьк та Авдіївка, і ми вирішили покинути місто. Зараз я в Запоріжжі і поки не планую виїжджати за кордон. Залишаюся тут, поки є така можливість. Тут дуже хороші люди і велика допомога: продукти, речі, гуманітарна підтримка. Я спілкуюсь зі знайомими, які поїхали в інші міста, і такого рівня допомоги, як тут, вони не бачили.

Я не працюю, поки займаюся родиною. Мрію про мир і море. Хочу, щоб можна було поїхати на відпочинок разом із усією родиною.