Я жила і працювала в Херсоні в дитячій обласній лікарні. У перший день війни прокинула від вибухів. Пішла на роботу. Люди були налякані. Того ж дня я виїхала з Херсона. Не знала, куди рушити. Люди питали один в одного, напрямок ніхто не міг визначити. 

Я виїхала на два тижні, а вже три роки - в евакуації. Потім рідні мене прийняли в Черкаській області. Тут допомогу надали місцеві, несли їжу та одежу. 

Зараз я намагаюсь жити далі. Буває, що накриває депресія. Мене рятує робота. Так я тримаюсь. Чекаю мира та закінчення війни.