До початку війни я проживала в спокої і тиші. Від початку війни почались обстріли. Чотири місяці я залишалась вдома з маленькою донькою. Було дуже страшно й небезпечно. Я вирішила виїжджати, аби вберегти дитину. Евакуювались машиною, в дорозі були затори та дуже багато людей. Дитина вже почала розуміти, що відбувається.

Зараз живемо у Києві. Мої рідні розкидані по країні. У дяді стався серцевий напад через стрес. Всі важко переживають війну. Зараз я мрію про закінчення війни, щоб повернутись додому. У Нікополі було все моє життя.