«Я вважаю, що нам дуже пощастило, що нам вдалося виїхати»

Наше життя повністю зруйновано. Ми втратили все, що здобували та чого прагнули все життя. Особисто дитина втратила дитинство, ми всіляко намагаємось його повернути. Втратила своїх друзів, школу, гуртки, в яких займалась. Під час блокади дитина постійно була свідком обстрілів, травм людей, як літали та бомбили літаки.

Найважчим було відчути що у 21 столітті, в час розвинутих технологій опинитись в окупації без допомоги, без їжі, без медикаментів. Під постійним обстрілом, коли боїшся вийти на вулицю. Боїшся лягти спати. Навколо смерть, повний хаос. В Маріуполі на початку блокади ще можна було щось взяти у крамниці, коли військові дозволяли. Потім їли одну варену картоплю на день. Пили брудну воду. Перебували в холоді. Дитина захворіла, і не було ліків, я вже не кажу про лікарів. Я вважаю, що нам дуже пощастило, що нам вдалося виїхати. 15.03.2022 року, вранці дитина була з температурою 40 та постійно рвала. Так ми їхали і вже в Запоріжжі почали лікуватись. Що було б, якби нам не вдалося виїхати, страшно подумати.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/