Я була вдома, це був звичайний ранок. Я збиралась на роботу, а потім дзвінок від начальниці зі словами «почалась війна, ми сьогодні не працюємо...».

Я втратила рідного брата на початку війни.

Труднощі були: не було роботи, ми сиділи без грошей під обстрілами та ракетами. Були прольоти…

На початку війни не було ніякої допомоги. Ми скуповували все, що залишилось в магазині. Не було продуктів та грошей на них.

Ми з маленьким сином вимушені були евакуюватися із Донецької області, із зони бойових дій. Війна розділила нас з батьком дитини і бабусею.

Я дякую волонтерам, котрі допомагали нам їжею або одягом. Тому що ми приїхали з маленькою сумочкою, де було мінімум одягу. Ми мерзли. Син від страху і стресу захворів.

Я б дуже хотіла знайти роботу по душі, зі зручним графіком. Але зараз дитина іде до школи і мені потрібно бути з ним: забирати, приводити, їздити за два кілометри від дому.

З собою з дому я привезла ікони, вони мені нагадують мій дім. У мене був куток з іконами, я їх збирала. Зараз вони зі мною. Я дуже мрію повернутися у рідний дім…