Моє життя було чудовим до війни. У перший день вторгнення воно змінилось. О п’ятій ранку я почула вибух - росіяни бомбили Нову Каховку. Мої діти дуже злякались. Потім місто окупували. Не працювали магазини та аптеки. Продукти мені давали батьки, бо запасів надовго не вистачило.

Я не хотіла жити при росіянах - навіть думки такої не було. Просто люблю своє село і не розумію, чому це я повинна комусь віддати свій будинок.

Я виїхала з дітьми у вересні. Важко було все залишати. Мій чоловік похований у Каховці. Зараз живемо у Кропивницькому в гуртожитку. Страшно буває під час прильотів ракет у місто. Намагаюсь звикнути до війни, але поки що не виходить. Сподіваюсь, що цей жах закінчиться дуже скоро.