Історії, які ви нам довірили
Мені восімдесят восемь, з января пішов восімдесят дев’ятий. Я живу сама. Що мені надо зробить – наймаю, бо вже, як то кажуть, і руки не дуже роблять, і ноги не дуже ходять. А так, як той казав, їсти ще собі зварю.
Война началася чотирнадцятого іюня. У нас в Мар’їнке до сих пор вона йде, кругом пости стоять, стріляють. Я була дома, ніде не уїзжала, ніде не ходила, у підвалі жила.
А так все нормально. Діти в Олександрівці, звідтіля ніхто не прийде. Якби не телефони, не знаю, що б ми робили. А друга дочка в Красногорівці живе.
В магазин якщо хто йде, то купить щось мені. Я сама не дойду і більше двох-трьох кілограмів нічого не принесу. А так як щось крупніше, то наймаю таксі і їду заплатить, щось купить. На таксі сіла і поїхала, скупилася в центрі і на таксі приїхала. Часом «чіпляюся» до сусідів, які собираються їхати, вони й мене возьмуть.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
