Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ольга Федорівна Андрюхіна

«Я весь час боялася, що залізу до підвалу і там мене привалить»

переглядів: 459

Мешканка Луганської області розповіла, який страх переживали мирні люди під час обстрілу. Від голоду рятував свій город, хліба не було де взяти. Досі від найменшого шуму здригаються і старі, і діти.

Коли війна почалася, ми думали, що нас не чіпатимуть. А коли поряд, прямо за селищем поставили «Гради» і почали стріляти ракетами, ось тоді стало страшно.

Спочатку, звичайно, думали, що все це несерйозно. А потім усе гірше – і стало так страшно, що у город вийти не можна було. Здавалося, зараз снаряд упаде. І у сусідів прямо в дах потрапив снаряд.

Ми з дому не виїжджали. У підвалі не доводилося ховатися, але він завжди був напоготові. Ми готували у підвал і їжу, і воду. Але я весь час боялася, що залізу до підвалу і там мене привалить.

Вода не пропадала, у нас є колонки, якими ми качаємо воду, а світла не було. Свічки купували, але не було де телефон зарядити, і продукти зіпсувались в холодильнику.

У нас свій город, свої картопля та помідори. Хліба теж не було, але ми виживали за допомогою городу.

Зараз все тихіше, але спогади лишилися. Ось сусіди привезли дрова і з машини вони покотилися з таким гуркотом... А в мене мало не зупинилося серце. Це, мабуть, лишиться на все життя. Діти бояться. Щойно десь щось стукне – одразу й здригаються.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Петрівка (Петропавлівка) 2014 Текст Історії мирних жінки чоловіки обстріли безпека та життєзабезпечення їжа
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій