«Я весь час боялася, що залізу до підвалу і там мене привалить»

Мешканка Луганської області розповіла, який страх переживали мирні люди під час обстрілу. Від голоду рятував свій город, хліба не було де взяти. Досі від найменшого шуму здригаються і старі, і діти.

Коли війна почалася, ми думали, що нас не чіпатимуть. А коли поряд, прямо за селищем поставили «Гради» і почали стріляти ракетами, ось тоді стало страшно.

Спочатку, звичайно, думали, що все це несерйозно. А потім усе гірше – і стало так страшно, що у город вийти не можна було. Здавалося, зараз снаряд упаде. І у сусідів прямо в дах потрапив снаряд.

Ми з дому не виїжджали. У підвалі не доводилося ховатися, але він завжди був напоготові. Ми готували у підвал і їжу, і воду. Але я весь час боялася, що залізу до підвалу і там мене привалить.

Вода не пропадала, у нас є колонки, якими ми качаємо воду, а світла не було. Свічки купували, але не було де телефон зарядити, і продукти зіпсувались в холодильнику.

У нас свій город, свої картопля та помідори. Хліба теж не було, але ми виживали за допомогою городу.

Зараз все тихіше, але спогади лишилися. Ось сусіди привезли дрова і з машини вони покотилися з таким гуркотом... А в мене мало не зупинилося серце. Це, мабуть, лишиться на все життя. Діти бояться. Щойно десь щось стукне – одразу й здригаються.