Капустян Софія, 9 клас, Гринцівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тимченко Валентина Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Раніше я не задумувалася над змістом цього слова, проте все змінилося саме тоді, 24 лютого 2022 року… Ранок був нічим не гіршим за інші. Крізь вікно пробивалися промені сонця, будили мене. Проте довше поспати не давали якісь звуки, схожі на гул грому. У сусідній кімнаті про щось говорили тато, мама та брат Руслан. Я підвелася і пішла до них. Саме від рідних дізналася, що то були зовсім не звуки грому…

«Війна – варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це освячений  бopг, коли захищають батьківщину», - ці слова Гі Де Мопассана найкраще характеризують час, у якому ми живемо.

Те, що розпочалося тоді, у лютому 2022 року, інакше, як варварство, не назвеш. Та й справді, що ми заборгували північному сусіду, що він вирішив піти на нас війною? На дворі  ХХІ століття, а у них - неначе стародавні часи: править ось уже більше двадцяти років один цар, з людьми поводяться так, як хочеться тирану. На захоплених територіях діє один закон - закон сили та зброї. Та не скорився ворогу наш народ, і ось уже більше двох з половиною років нищить супостата, хоча і сам зазнає втрат.

Мій брат Руслан був призваний на війну 2 квітня 2022 року, хоча до цього не раз говорив батькам, що хоче захищати свою країну.

Справедливий, вірний, хоробрий, він разом з побратимами вів бойові дії в Донецькій області. Пам'ятаю, як тоді переживала мама, тато, я . Руслан телефонував рідко, але завжди говорив, що у нього все добре. Тато, напевно, найбільше все розумів, але не показував свого хвилювання.

Руслан був у найгарячіших точках Донеччини, зазнавав контузій, потім лікувався у Києві, Полтаві. Коли приходив у короткочасну відпустку, то був весь час ніби напружений, навіть озлоблений.

Я розуміла, що він бачив те, чого, на щастя, не бачили ми - смерть, руїни, загибель побратимів. Руслан став неначе дорослішим років на 5 ( хоча він і так старший за мене на 11 років). 10 серпня 2023 року мій брат був звільнений з лав ЗСУ за станом здоров’я у званні сержанта. За проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою Руслан має нагрудний знак «Золотий хрест» головнокомандувача ЗСУ.

Але для мене найбільшою нагородою є те, що брат повернувся живий додому з пекла війни. Він виконав свій священний обов’язок перед Батьківщиною.

Я впевнена, що наші воїни зроблять все можливе для перемоги. Ворог не зможе нас побороти. Мимоволі згадуються слова Бернарда Шоу: «Можна брати міста і вигравати битви, але не можна підкорити цілий народ». Тож хоча є просування рашистів на окремих ділянках фронту, та перемогти нас не зможуть. Україна відродиться і буде завжди жити!