"Я виїхала з двома маленькими сумочками і собачкою"

Я родом із міста Пологи Запорізької області. У нас дуже гарне місто було, дуже багато підприємств працювало до війни. Я все життя пропрацювала в культурі. 

Коли почалася війна, я спочатку навіть цього не зрозуміла. Я вийшла на вулицю собаку вигуляти, а мені назустріч ідуть дівчата і запитують:

- Чому ти усміхаєшся, адже війна почалася.

- Яка війна? Що за жарти?

Довелося сприйняти це всерйоз. 

Так сталося, що наше містечко рашисти зайняли дуже швидко. Вони збились з дороги, наступали з Токмака і з Мелітополя, і навіть не знали, що є таке місто Пологи.

Дуже страшно було перші дні. Два тижні я особисто була під обстрілами. Розбили дуже багато наших підприємств. Дуже багато загинуло хлопців із тероборони. Звичайно, це для нас був жах. Я була два тижні без світла, без води, без тепла. Дякуючи Богу, у мене був індивідуальний газ. Сусіди у мене готували, бо у багатьох не було навіть на чому їсти приготувати. Але найстрашніше те, що не було зв'язку. Мої рідні дуже хвилювалися за мене. 

Продукти дуже швидко розбирали. Воду ми набирали у криницях у приватних будинках. Потім дали світло і воду. Ми спілкуємося з людьми, які залишились у нашому містечку. Тепла тільки немає, бо розбили газопровід. Багато людей виїхали з Пологів, бо досі там дуже "спекотно". Відсотків двадцять залишилось від загальної кількості мешканців. 

За два тижні я вирішила виїжджати. Добиралась попутками. Дякувати Богу, потрапила на волонтерську машину. Вони з мене не взяли ні копійки грошей. Багато людей почали виїжджати з нашого міста, бо дуже страшно було. Вдень ще було нічого, а ночами був жах.

Уже стояли російські блокпости. Перевіряли всіх. У нас перевірили документи. В цілому я виїхала без проблем. Тепер евакуюватися набагато складніше. 

Дякую нашій Пологівській громаді, яка підтримує нас і морально, і матеріально: дають продукти постійно, гуманітарну допомогу. Багато благодійних організацій нам допомагають. 

Тут добре, але додому все одно хочеться. Дуже хвилююсь, щоб не розбили мою квартиру. Там дуже багато вже позаселялись у наших квартирах, особливо у приватних будинках. 

Шокує те, що ми не чекали цього від росіян. Шокують розбиті будинки. Дивишся, і мурашки по тілу. Було таке, що мирних жителів вбивав снаряд або куля. 

Дуже морально подіяла війна. Вплинула на здоров'я, у мене безсоння. 

Я настільки вірю, що незабаром війна закінчиться. У майбутньому планую переїхати жити у Запоріжжя на постійно. Тут у мене і сестра, і син. Морально вже готова до переїзду. 

Насамперед я вдячна нашим хлопчикам, що захищають Україну. Низький їм уклін. Нехай усі повертаються живими.