«Ми виїхали, щоб врятувати дітей та онуків»

В Пологах від початку окупації були проблеми з їжею, а постійні обстріли не давали заснути навіть глибоко вночі

Ми жили в Пологах удвох із жінкою, а дочка з сім’єю - поряд. Під окупацією пробули майже місяць, а сьомого квітня вирішили виїхати, бо вже неможливо було лишатися через постійні обстріли. Виїхали в Запоріжжя. Винаймаємо квартиру двома родинами.

У постійному страху жити набридло. Обстріли були і вдень, і вночі, прильоти снарядів. Нерви вже не витримували: тиск підвищувався, заснути було неможливо. З харчуванням були проблеми. Спочатку хліба не було, тільки трохи борошна, то пиріжки смажили. Запасів великих не було, якась консервація і все. Сусіди дещо привозили на продаж із Запоріжжя, але ціни космічні були. Потім вирішили виїжджати, рятувати дітей і онуків. Поряд з нами донька живе. Родина її чоловіка також виїхала.

У Запоріжжі нормальне, звичне життя. Правда, пару разів ракетами обстрілювали - відчуття було неприємне. Недалеко від нас прилетіло, і ми перелякалися. А загалом – приїхали, оформилися, квартиру знайшли. Отримуємо доплати, допомогу. Харчування й гігієнічні засоби дають. Те, чого не вистачає, у магазині купуємо. Ми нормально влаштувались, але додому тягне - важко це все переживати. Хочеться, щоб швидше все закінчилося перемогою й ми повернулися на своє рідне місце.