Міслер Марк, учень 10-А класу Комунального закладу "Тернівський ліцей №7 Тернівської міської ради Дніпропетровської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе: Чубченко Оксана Олександрівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Той день повинен бути таким, як і інші. В мене були навчальні плани, батьки планували відвести мене з сестрою на екскурсію до острова Хортиця та концерт рок-симфонія у палаці культури. Почалося все з того, що ми не пішли до школи, по телебаченню повідомили, що почалось повномасштабне вторгнення росії в мою країну. З самого початку я не очікував, що нам доведеться прислухатися до звуків сирен, бігти в бомбосховище і лякатись величезних літаків, чути в новинах про щоденну смерть українців, постраждалих, покалічених людей і дітей.

У квітні моя родина вирішила виїхати на два тижні до західної частини України, щоб трохи зняти стрес від обстрілів та постійних сирен, бо там було спокійніше. Я побачив доброзичливих людей, квітучі зелені краєвиди, багато храмів та капличок, що говорить про набожність та миролюбність мешканців України. Дуже сподобались архітектурні будови, чистота, свіже повітря. Я відчуваю емпатію, жалобу до тих, хто постраждав від чужої страшної агресії, розпач від того, що мою Україну руйнують покидьки

Світогляд багатьох людей змінився після вторгнення росії. Моя родина і я усвідомили, що на наших очах відбуваються історичні події, які треба пройти з Гідністю. Деякі люди виявилися зрадниками своєї Батьківщини, псевдопатріотами. Я хочу знати свою справжню історію, хочу, щоб мої нащадки знали про справжні події минулого та реалії сьогодення. Весь світ має усвідомити, що напад на нашу державу – це злочин проти українців, проти людства.

Війна призвела до того, що деякі люди були змушені покинути свої рідні домівки. Наше місто Тернівка стало прихистком для багатьох переселенців з Донецької та Луганської областей. Вся моя родина залишилась у місті і стало допомогати через волонтерів ЗСУ та біженцям. Знайшли вдома одяг, посуд та взяття, які ми передали до гуманітарного центру нашого міста. На сьогодні наша допомога не припиняється. Батьки продовжують працювати, піклуватися про мене, сестру і бабусю з дідусем, підтримують один одного і вірять в нашу Перемогу.

Найбільше мене приголомшило з початку повномасштабного вторгнення - це єдність, сила, міцність та незламність українців. Кривава смерть, насильство, катування мирних людей на тимчасово окупованих територіях та каторжні умови в концтаборах для полонених військових. Ще є незабутніми ракетні обстріли мирних міст, де гинуть цілими родинами, контужений пес, який виє над воронкою від вибуху, де загинули його господарі. Багато українських родин залишились без чоловічої підтримки. Я розумію, що військовий стан у країні і ще не одна смерть сколихне наш народ, але українці продовжують бути вільними, жити на своїй і працювати на своїй землі, здобувати освіту, цінувати кожен прожитий день, бо ми всі - патріоти нашої України! Ми обов’язково вистоїмо і переможемо! Віримо в ЗСУ!

Під тиском агресії окупантів, щоденно замислюєшся про мир. У сучасному світі з розвинутою економікою та інфраструктурою, де немає щоденних обстрілів – люди не задумуються над цим, і більш впевнені, що буде завтра. Мріємо знищити ворога, звільнити всю Україну, відновити свою державу, мати плани на майбутнє, розмовляти рідною мовою, продовжувати вивчати свою культуру та справжню історію своєї країни. Мирна, відновлена, цілісна територіально, сильна, економічно розвинена Україна - країна до якої хочуть повернутися, мандрувати, «відпочивати», - це омріяна Україна для кожного українця. Я вірю, що все буде Україна!!!