Зі Слов’янська я нікуди не виїжджав. З першого дня місто обстрілюють, але їхати мені нікуди. У будинок поряд зі мною прилетів снаряд, моя дружина дуже злякалась. Я все це переживаю більш-менш, бо служив в армії, розумію, що таке війна.

Спочатку я бігав у підвал, а зараз вже ні. До сирен вже звик, але напругу постійно відчуваю. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Я мрію лише про мир, аби діти повернулись додому.