Кулініч Анастасія, 5 клас, Куликівський ліцей Куликівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пилипенко Лариса Віталіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я живу в мальовничому селі Вересоч.  У мене чудова родина, є друзі . Я люблю навчатися – це так цікаво. Але одного дня моє спокійне й щасливе життя, як і життя всіх українців, змінилося.  Двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року я і моя сім’я прокинулись від звуків літаків і вибухів за вікном. Було страшно, сумно, ніхто не знав, що робити далі. Навчання в школі відмінили, дорослі щось постійно обговорювали, увечері вмикали світло , завісивши вікна. Із магазинів почали зникати продукти, а в село приїхало багато людей – тікали з міста…

На сімейній раді було вирішено, що не треба панікувати, що є люди, яким ще важче, ніж нам, що вони потребують допомоги.  І ми почали діяти.  

Бабуся хоча й дуже хвора, але ходила плести маскувальні сітки, мама донатила, ми з сестрою допомагали збирати посилки військовим, малювали малюнки, робили сухофрукти, пекли печиво, збирали потрібні  продукти. Тато передавав посилки моєму дядькові, який захищає нас, волонтерам, навіть відвозив їх туди, де обстріли. Ще в себе вдома ми приймали біженців з окупованої території. Вони були дуже втомлені, а їх очі були наповнені слізьми. Ми постелили їм ліжко, нагодували і потім познайомились. Коли вони їхали від нас,  від усього серця дякували за підтримку.

Я зрозуміла, що допомога - це не обов’язково великі вчинки. Бути поруч, поділитися їжею чи речами, вислухати, простягнути руку – цього вже достатньо, щоб змінити чиюсь реальність.

Подяка від інших людей у ті важкі дні була  для мене найкращим подарунком. Я відчувала свою потрібність, і це допомагало мені бути сильною.  Цей досвід навчив мене бути уважнішою до чужого болю і сильнішою духом. А головне - він об’єднав нас усіх у спільному прагненні вижити, вистояти, перемогти.