Привіт,мене звати Михайло, мені 12 років.

Я з міста Слов’янськ. Воно дуже красиве, в ньому є солоні лікарські озера, до яких приїжають майже з усього світу лікуватися, там багато усяких магазинів та маркетів, там дуже велика і красива площа з фонтаном .

А зараз я переїхав у Кіровограську область місто Мала Виска, воно мені подобається, нас дуже добре тут зустріли люди і допомагають нам у всьому, але всерівно я сумую за своїм рідним містом.

Діти в цій місцевосці мене зустріли з добрими очима, в мене навіть з’явився найращий друг, його звати Давід, мені з ним завжди затишно і гарно, але я всерівно сумую за друзями, які лишились у Слов’янську або теж кудись переїхали.

Коли почалася війна, ми переїхали у це місце, у Слов’янську лишився мій дідусь, а мій дядько Сергій у ЗСУ, ми за ним дуже сумуємо, він на Бахмуті получив тяжке поранення, а зараз він на машині поставляє зброю, та я дуже сумую за ним і за моїм дідусем.

Я вдячний Богові за те, що живі усі мої рідні, друзі, тим людям, які нас прийняли у місті Мала Виска, дідусеві, бо він там, у рідному краї, доглядає моїх домашніх улюбленців.

Я мрію про те, що б закінчилась війна, залишився цілим наш дім, до нас приїхали всі наші родичі, друзі і всі посміхалися і раділи тому, що всі живі…особливо я скучив за дядечкою, не бачив його з початку війни і Варєю, двоюрідною сестричкою. Я так усіх люблю. А ще я хочу телефон.