Катерина, 18 років, смт Безлюдівка, КЗ Безлюдівський ліцей

Кров людська – не водиця,

Проливати не годиться…

М.

Жити в мирі – це закономірність життя. Лише один день війни – це тисячі зруйнованих людських доль, жах і смерть.

І в наш час страшні події відбуваються в Донбасі. Гинуть люди, залишаються діти без батьків, матері без синів… Яке велике горе!

Я вдячна тим, хто відстоює право країни бути гордою державою, хто захищає нас із вами. Пишаюся своїм учителем історії Олегом, учасником АТО, Іваном, вчителем інформатики, який сьогодні відстоює суверенітет і територіальну цілісність України.

Що ж зробити, щоб земля моя стала щасливою?

Сьогодні, як ніколи, наші душі відкриті для сприймання слова нашого духовного батька – Кобзаря. Як заповіт нам, нащадкам, є його заклик-благання: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю». Ми ж чуємо: «Єднайтеся! Це єдиний шлях до миру, добробуту, щастя».

Сучасна ситуація в Україні зобов’язує кожного громадянина держави виконати історичну місію: об’єднатися в єдину високосвідому націю. Стати сильною, миролюбною країною у світі без зазіхань на чужі території, на чуже життя. Вважаю, що толерантність – єдиний шлях, запорука миру у завтрашній день, де комфортно будуть почувати себе наші люди.

Ми, молоде покоління України, хочемо жити у мирній, сильній європейській державі, навчатися і ставати потрібними суспільству. Упевнена, що у кожного з нас живе пристрасть патріота і сміливість громадянина. Ми спроможні бути щедрими серцем на добро й достойні вчинки, аби звеличити свою Вітчизну.

Я ж патріотам посміхнуся щиро.

До всього світу йтиму тільки з миром,

Але не дам образити свій дім!