Кабиш Катерина, 18 років, смт Безлюдівка, КЗ Безлюдівський ліцей

Кров людська – не водиця,

Проливати не годиться…

М. Стельмах

Жити в мирі – це закономірність життя. Лише один день війни – це тисячі зруйнованих людських доль, жах і смерть.

І в наш час страшні події відбуваються в Донбасі. Гинуть люди, залишаються діти без батьків, матері без синів… Яке велике горе!

Я вдячна тим, хто відстоює право країни бути гордою державою, хто захищає нас із вами. Пишаюся своїм учителем історії Кирбабою Олегом Івановичем, учасником АТО, Олійником Іваном Андрійовичем, вчителем інформатики, який сьогодні відстоює суверенітет і територіальну цілісність України.

Що ж зробити, щоб земля моя стала щасливою?

Сьогодні, як ніколи, наші душі відкриті для сприймання слова нашого духовного батька – Кобзаря. Як заповіт нам, нащадкам, є його заклик-благання: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю». Ми ж чуємо: «Єднайтеся! Це єдиний шлях до миру, добробуту, щастя».

Сучасна ситуація в Україні зобов’язує кожного громадянина держави виконати історичну місію: об’єднатися в єдину високосвідому націю. Стати сильною, миролюбною країною у світі без зазіхань на чужі території, на чуже життя. Вважаю, що толерантність – єдиний шлях, запорука миру у завтрашній день, де комфортно будуть почувати себе наші люди.

Ми, молоде покоління України, хочемо жити у мирній, сильній європейській державі, навчатися і ставати потрібними суспільству. Упевнена, що у кожного з нас живе пристрасть патріота і сміливість громадянина. Ми спроможні бути щедрими серцем на добро й достойні вчинки, аби звеличити свою Вітчизну.

Я ж патріотам посміхнуся щиро.

До всього світу йтиму тільки з миром, 

Але не дам образити свій дім!