До війни я жила на Луганщині, зараз це непідконтрольна частина України. Переїхала шість років тому. Чоловік працює тут. В нас двоє дітей. Згадую про вечори у родинному колі, сімейні свята. Тут у нас немає нікого, і це сумно. Вдома будь-якої миті можна було поспілкуватися з рідними.

Коли все починалося, ніхто не думав, що так буде. Я тоді працювала у дитячому садку. Нам півроку не платили зарплату, інколи давали продуктові набори. Було дуже тяжко, але люди намагалися вижити. Це було на тій території, де я мешкала раніше.

Були такі ситуації, про які хочеться забути. Наприклад, коли доводилося вагітною ночувати у ванній, бо залишатись у спальні було страшно. Вранці виходили надвір і бачили руйнації, вибиті вікна. Такого нікому не забажаєш.

Отримувала продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова, коли була вагітною, а потім і з маленькою дитиною. Нам була важлива ця допомога. Давали олію, борошно, крупи, а вони ніколи не бувають зайвими.

Хочеться частіше бачити своїх рідних, щоби можна було сісти в машину і поїхати до батьків, але зараз це зробити практично неможливо.