Проживав я в Василівському районі. Пам’ятаю, бачили з вікна другого поверху, з квартири, як летять ракети в сторону Запоріжжя.

За цей час труднощів було багато всяких, починаючи від побутових, закінчуючи проблемами зі здоров’ям. Я в шоці від того, скільки загинуло людей, дітей, воїнів, скільки міст зруйновано.

З їжі було все, ми ж в селі. Щось на городі було вирощено, в підвалі закрутки були. Село є село.

Ми шість діб виїжджали. Тут 40 кілометрів, але ми п’ять діб в черзі стояли. Постійно якісь негаразди були, нас не пропускали: то казали про якісь обстріли, то ще щось.

Приїхали ми у Запоріжжя, бо тут донька вчиться. Я інвалід третьої групи, не працюю.

Я не знаю, коли війна закінчиться, навіть не підозрюю. В майбутньому уявляю, в першу чергу, мирне небо, і щоб це була Україна.