Катерина Віталіївна згадує, як доводилося зриватися серед ночі й бігти до підвалу, рятуючись від обстрілів. Якось з маленькою дитиною просиділи там з четвертої ранку до сьомої години вечора. Виїжджати кудись було страшно, але залишатися дома сім’я більше не могла. Зараз їхнє місто майже зруйноване, уцілілих будинків залишилося мало.
.png "Імена")
