Катерина Віталіївна згадує, як доводилося зриватися серед ночі й бігти до підвалу, рятуючись від обстрілів. Якось з маленькою дитиною просиділи там з четвертої ранку до сьомої години вечора. Виїжджати кудись було страшно, але залишатися дома сім’я більше не могла. Зараз їхнє місто майже зруйноване, уцілілих будинків залишилося мало.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: