Діана Сторожук, 9-а клас, Старокостянтинівська загальноосвітня школа I-III ступенів №1

Вчитель, що надихнув на написання есе — Кравчук Вікторія Леонідівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

На мою думку, байдужість – це найжахливіше, на що здатна людина, адже кожен заслуговує на підтримку й допомогу, незважаючи на ситуацію, в якій опинився. Навіть якщо ви не впевнені чи зможете правильно підтримати когось, краще просто бути поруч, але ні в якому разі не бути байдужими.

Я вважаю, що нація – це одна велика родина, яка має підтримувати, захищати, любити та допомагати один одному. Впевнена, що з кожним із нас може статись щось непередбачуване й те, що зможе назавжди змінити наше життя. З початком повномасштабного вторгнення багато українців підтримували один одного.

Я також не стояла осторонь, намагалась допомагати кожному, хто цього потребував. Навіть якщо не могла допомогти фінансово, старалась максимально поширити інформацію.

По-перше,

я та моя сім’я за будь-якої можливості надсилали кошти на різноманітні благодійні збори.

По-друге, зі своїми однолітками у школі ми влаштовували благодійні ярмарки, допомагали своєму класному керівнику у її зборах, а також щедрували, колядували, а виручені кошти віддавали на допомогу ЗСУ. На знак подяки від воїнів, які боронять усіх нас, маємо у класі стяги України, підписані кількома військовими, які побували у багатьох областях.

По-третє, кілька років тому ми дізналися історію про жінку, яка живе зі своїм сином шестикласником у прикордонній області, що постійно обстрілюється, дізналися, що хлопчик не ходить до школи, що його виховує лише мама. Нам безмежно хотілось допомогти їм, посприяти, аби вони мали усе необхідне для життя, для продовження навчання, тож ми зібрали усе необхідне шкільне приладдя: кольоровий папір, зошити, ручки та олівці, написали кілька листів із словам підтримки, принесли смаколики. За кілька днів отримали фото усміхненого шестикласника з нашими подарунками, що відразу підняло усім нам настрій.

Дивне відчуття, коли через твою незначну дію хтось радіє, тішиться і ділиться цією радістю з тобою. Колись ці спогади стануть пам’яттю, полинуть у минуле, але ми пам’ятатимемо.

Торік про мій клас писали у другому томі інформаційно-довідкового видання “Україна – це ми!”, де були розміщені фото із нашого благодійного щедрування, і це було приємно.

Щомісяця наша шкільна родина, усі, від маленького до великого, збирають макулатуру, а виручені кошти передають до благодійної організації. На мою думку, таким чином ми подаємо приклад іншим, що не потрібно соромитись допомагати або ж збирати кошти на благодійність.

Тож під час повномасштабного вторгнення, яке триває і досі, я та люди навколо мене намагаємося допомогти іншим за будь-якої можливості. Ми не зважаємо на погані погодні умови чи на те, що не все виходить з першого разу. Головне, що на улюблену справу завжди знайдеться час, бажання й хороший настрій.