Боршуляк Софія, ІІІ курс, ВСП «Кам’янець-Подільський фаховий коледж» навчально-реабілітаційного закладу вищої освіти «Кам’янець-Подільський державний інститут»

Вчитель, що надихнув на написання — Боровисюк Таїса Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

МІЙ ШЛЯХ — СМІЛИВИЙ і ВІЛЬНИЙ!

Безтурботно-крилатим, зухвало-амбітним, безбоязномрійним: таким мав БУТИ мій шлях у доросле життя. Бентежне, хвилююче, але успішно складене, ЗНО, запашний червень зі щокатими черешнями, серпневий казковий зорепад, замріяна новорічна кава у кав’ярні чи то Львова, чи то Чернігова, лупоокий горіх у барвистому листі жовтня... Жага до пригод! Навчальні проекти, конкурси-лекції-контрольні. Найсміливіші сподівання, найсміливіші мрії! І Viberдзвінки: матусині, турботливо-напутні, татові, дотепні і короткі. Саме ТАКИМ мав бути мій шлях у доросле життя.

Виття сирен, обстріли, бої, ракети: потворно-криваве обличчя війни. Не вистачає кисню…

Обережно-оптимістичним: ТАКИМ Є мій шлях у доросле життя. Куці повідомлення від тата: головне, що вони є.

1000 днів війни, самої справжнісінької та страхітної, це і 1000 днів мого шляху. Як живу сьогодні? Так, у моєму житті є червень, але не такий черешнево-духмяний, кава, але вдома на кухні з мамою та молодшою сестричкою, і під час серпневого зорепаду я у сотий раз загадую одне-єдине бажання: «Перемоги і Миру». Лупоокий горіх з осіннього листя перекотився у мій карман (нехай гріється, малий). Грайливо-змовницьке запитання «Які плани на вечір?» перемістилося у життєву скриню, натомість частиною буття стало тривожне: «Як ти?». Навчальні проекти, конкурси-лекції-контрольні: зі світлом і без, в бомбосховищах і в аудиторіях. Безкомпромісна до усього московського. У стократ українізувалася (на телефоні рингтон «Терпи, терпи — терпець тебе шліфує» на слова Василя Стуса). Важливою частиною мого повсякденно життя стали плетіння маскувальних сіток, донати зі стипендії, участі у благодійних акціях на підтримку ЗСУ, а ще очікування куцого повідомлення від тата з фронту.

1000 днів війни, відважних та доблесних, це і 1000 днів мого шляху. Ким надихаюся? Нашими Воїнами-Героями. Мужніми, дужими, безстрашними. Прекрасними. На жаль, багато з них стали янголами аби з небес захищати мою Батьківщину і мене. Тисячі імен на Алеях слави України…

Тарас Куба, Валентин Глуховський, Сергій Килимник — випускники мого коледжу, зовсім юні, їхні імена уже героїчна частини величної боротьби України в російсько-українській війні

(зі спогадів одногрупників та викладачів: непосидючі хлопці, дотепні, за словом не в карман, добрі… Серце рветься…).

1000 днів війни, гірких та пекучих, це і 1000 днів мого шляху. Що назавжди залишить шрами-рани? Убиті війною людські життя… Приліт у житловий будинок, влучання у дитячий садок чи школу, катастрофічні наслідки руйнування Каховської ГЕС, окупація Криму, Херсону, Донецька, стерні з лиця землі міста й села: Бахмут, Волноваха, Маріуполь, Соледар, Мар’їнка, катування людей у Бучі, Ізюмі, Ягідному, Оленівці.

Білий цивілізований світе! Як ти допускаєш побідні жахіття? Зупини це! Негайно!

Люди-карлики (ні, я не по зріст людей!) (чи то президенти, чи то телеведучі, чи то журналісті, чи то електрики, неважливо! ), потворні і бридкі, нерозумні і короткозорі, які не здатні умістити в своєму тільці Велике людяне серце, а лишень мізерну душу, які ненавидять мир, світло, науково-технічний прогрес, навколишній світ, через телеекрани кидаються атомними бомбами, з оскалом придуркувато радіють руйнуванням, смертям, закликають до війни — мають бути назавжди ізольованими від людства.

ООН, Радо Європи, товариства, комітети з прав людини розробіть/постановіть/уніфікуйте єдині вимоги-закони! Нехай Мир, раз і назавжди, стане головною цінністю суспільства. Ні, війні!

Я так хочу аби нарешті тато повернуся додому! Живий! І висадив у землю, знайдений мною лупоокий горіх.

1000 днів війни, стійких та умотивованих, і це 1000 днів мого шляху. Якою я стала? Гордою за свій народ і за себе. Гостро відчуваю цінність кожного дня. Спрагла Перемоги, Миру. І татового дзвінка.

1000 днів війни, всупереч усьому життєствердних, і це 1000 днів мого шляху. У що я вірю? 

Мої найяскравіші зірки не згасли (всупереч війні і людям-карликам)!

Навпаки, вони пекучі, яскраві! І після Перемоги у мирній Україні я їх усі зреалізую. І мій шлях знову стане безтурботно-крилатим, зухвало-амбітним, безбоязномрійним!

А сьогодні МІЙ ШЛЯХ — ШЛЯХ СМІЛИВИХ і ВІЛЬНИХ.

ШЛЯХ, ЩО НАБЛИЖАЄ ПЕРЕМОГУ!