Мені 62 роки. Я мешкаю в селі Великий Бобрик. Маю чоловіка і сина. Під час бойових дій була вдома, нікуди не виїжджала. 

Над нашим селом почали кружляти літаки, і я зрозуміла, що почалася війна. Потім мені син сказав. 

Під час бомбардувань ми ховалися в погребі. Коли недалеко від нас розбомбили базу, у нашому будинку повилітало скло.

Я на пенсії з інвалідності. З 50 років маю групу. Тому під час активних бойових дій нікуди не ходила. Сиділа вдома і нічого не бачила. 

Давали гуманітарну допомогу від різних організацій. Запаси їжі були. Ліків не потребувала, купила заспокійливі – та й усе. 

Надіюся, що війна закінчиться скоро. Надіюся на перемогу.