Коли я дізналася, що почалася війна, стало страшно. Ніхто не думав, що Росія піде на такі дії. Що вона розпочне атакувати українські міста. Обстановка погіршувалась з кожним днем. Магазини перестали працювати. Аптеки були закриті. Люди не могли купити ні їжу, ні ліки. Потім почалась окупація і не стало газу. Почалися перебої з водою та електрикою. Стало холодно, темно та голодно.

Жити за цих умов було дуже важко. Продуктів не вистачало. Я стояла у чергах за хлібом під обстрілами. Потім все переросло у справжню катастрофу.

Привезти допомогу було важко. Добровольці намагалися, але часто не могли дістатися. Люди ховалися у підвалах, як і я. Всі сподівалися, що скоро стане тихіше. Але це не відбувалося. Снаряди продовжували прилітати. Ракети били по хатах, вулиці руйнувалися. Я поїхала, коли зрозуміли — залишатися більше не можна. Зараз маю лише одне бажання — щоб місто відновили, а світ повернувся.