Тижук Ольга, 9 клас, КЗЗСО "Коршівська гімназія"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Андрійчук Світлана Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – слово, яке назавжди запам`яталось на вустах українців. Це слово, яке викликає біль, страх і сльози. Війна змінює життя людей, руйнує помешкання, міста і залишає болючі рани в серцях. Протягом останніх 1000 днів війна стала частиною життя багатьох українців, і не тільки. Перші дні війни були найважчими.

Я пам`ятаю, як прокинулась від звуку вибуху. Було дуже страшно за себе і рідних. Міста, які раніше були мирними і тихими, раптом перетворилися на зону бойових дій.

Ми з родиною змушені були ховатись у підвал, коли лунала тривога. Страх став моїм постійним супутником. З часом ми навчились жити в умовах війни. Пристосувались до нових реалій, знайшли способи підтримувати один одного і не втрачати надію. Я почала допомагати військовим, донатити, надсилати медикаменти і їжу. Це дало мені відчуття, що я можу зробити щось корисне, навіть у такі важкі часи.

Одним із найважчих моментів було втратити близьких. Війна не щадить нікого, і багато моїх знайомих втратили батьків, родичів, друзів.

Кожна втрата була болючою, але вони змогли це пережити. Вони зрозуміли, що не можуть дозволити собі зламатися, бо це означало б зрадити пам`ять про тих, хто вже не з нами. Протягом цих 1000 днів я також побачила багато прикладів людської доброти і солідарності. Люди об`єднувались, допомагали один одному, ділились останнім. Це давало надію і віру в те, що навіть у найтемніші часи ми можемо залишатись людьми. Мій шлях під час війни був сповнений випробувань, але він також навчив мене багато чого.

Я зрозуміла, що життя – найцінніше, що у нас є, і ми повинні цінувати кожен момент.

Я навчилась бути сильною і не здаватися, навіть коли здається, що все втрачено. І  найголовніше – я зрозуміла, що ми можемо подолати будь-які труднощі, якщо будемо разом. Ці 1000 днів війни змінили мене назавжди. Вони зробили мене сильнішою, мудрішою і більш співчутливою. І хоча я мрію про день, коли війна закінчиться, я знаю, що цей досвід залишиться зі мною назавжди, нагадуючи про те, що ми здатні на більше, ніж можемо собі уявити.

Крім того, війна навчила мене цінувати прості речі. Кожен день, коли ми можемо бачити сонце, чути спів птахів і просто бути разом з близькими, стає справжнім подарунком.

Я навчилася радіти кожному моменту, бо ніколи не знаєш, що принесе завтрашній день. Також я зрозуміла, наскільки важливо мати підтримку. Друзі, родина, навіть незнайомі люди, які готові допомогти – це те, що допомагає нам вижити і не втрачати віру. Війна змінила моє сприйняття світу. Я стала більш чутливою до чужого болю і страждань, навчилася цінувати кожну мить і людину, яка є в моєму житті.

Особливо було важко бачити страждання військових, які щодня ризикують своїм життям заради нашої безпеки. Багато з них отримали поранення, втратили друзів і побратимів.

Їхня мужність і самопожертва стали для мене прикладом справжнього героїзму. Вони не тільки захищають нашу землю, але й надихають нас на боротьбу і віру в перемогу. Також не можна забувати про цивільних, які постраждали від війни. Багато людей втратили свої домівки, роботу, близьких. Вони змушені були лишити все, що мали, і починати життя з нуля. Їхні історії сповнені болю, але також і надії. Вони показують, що навіть у найважчі часи ми можемо знайти сили для відновлення і продовження життя.

Ми діти також не лишаємося осторонь. Ми організовуємо ярмарки, продаємо свої вироби, щоб зібрати кошти для допомоги військовим.

Це показує, що навіть найменші можуть зробити великий внесок у спільну справу. На фронті жахливо страшно. Кожен день там – це боротьба за виживання. Але військові знаходять сили продовжувати боротьбу, підтримуючи один одного і вірячи в допомогу. Вони показують, що навіть у найважчі часи ми можемо знайти сили для відновлення і продовження життя..