"Я – справжня українка, бо сильна духом!"

Вошколуп Софія, 16 років, студентка ІІ курсу ДПТНЗ «Дніпровського центру професійної освіти», м. Дніпро

Вчителька, що надихнула на написання — Айба Діана Тимурівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Любий щоденнику, це знову я, Соня. Давно тобі не писала, бо була зайнята. До війни, яка почалась двадцять четвертого лютого, в мене тільки почав назрівати успіх гри на скрипці, нарешті потоваришувала з однокласниками. Батьки були дуже раді, що я більше не депресивний підліток-інтроверт. Я, як і більшість, мала улюблені російські пісні в підбірці дня. Як і більшість, читала Булгакова та Достоєвського. Ба більше, навіть перечитувала! Дивилась мультфільми та фільми російського кінематографу. У мене, як і в більшості, зародився комплекс меншовартості. До двадцять четвертого лютого.

Чому до? Бо того дня, росія напала на Україну. Низько, підступно та зловтішно, сподіваючись на підкорення нашої волі. Мені було страшно, дуже. Так страшно, що в один із днів березня я зневірилась у всемогутності Бога, Весвіту та інших вищих сил.

Сьогодні я маю тільки «після», і воно не таке безхмарне, як на початку свого існування. Я вже не боюся поїхати до рідної бабусі в село, спати вночі, гуляти надворі з собакою, ховатися в паркінгу. Тепер, та Софія, яка народилась двадцять четвертого лютого, знає про правило «двох стін» та розрізняє початок й відбій повітряної тривоги. Знає, що навіть маючи шість гривень, можна стати частиною великого збору для ЗСУ. Тож, як виявилось, я – справжня українка, бо сильна духом!

А ще, дистанційне навчання – не так вже й погано. Лякає лиш те, що невідомо, чи побачу я свої однокласників та вчителів, бо дуже вже сумую за ними. Та все ж, це не заважає нам заходити на урок на п’ять хвилин раніше, аби почати його з пісні «Ой у лузі червона калина…». До речі, я сильно розлюбила російські пісні, фільми та й все, що пов’язано з цією країною-агресором. Тепер у мене є улюблена підбірка з піснями українською мовою і, виявляється, вони такі крутезні!

Ой, ледь не забула додати, що

Бо, як казала Ліна Костенко: «В нас красива нація, бо всі ми різні і красиві душею, а злі люди (тобто рашисти) однакові…».

Як бачиш, настрій у мене шалений і непереможний! Точніше, налаштований на перемогу, треба тільки трохи почекати. Ми все повернемо і не буде більше ворога супостатого на нашій землі. Так, Шевченка я теж тепер сприймаю інакше. Як і своє життя. Після двадцять четвертого лютого. Назавжди.

Ну все, треба бігти. Повітряна тривога скінчилась і тепер мені треба на онлайн-урок. Бо, пам’ятаєш, на п’ять хвилин раніше…?
Напишу в день нашої перемоги.