Після пережитих подій Анжеліка почала цінувати те, що має

Мені десять років, я звичайна школярка з Ворзеля. Я жила з мамою, а мій тато рік тому переїхав у Польщу. Дев'ятого березня я з родичами переїхала в Обухів, а в червні ми повернулися додому. 

24 лютого все було нормально, а наступного дня почались обстріли. Біля нас їздили танки й машини.

Ми переховувалися в підвалі. Мені доводилось спати на картоплі під звуки вибухів.

На щастя, ми не зіштовхнулись із гуманітарною катастрофою, бо у нас були запаси.

Найбільше мене шокував від'їзд з рідного міста. Зі мною були тітка, бабуся й дідусь. Ми зібралися й поїхали на машині дідуся. З собою забрали двох собак. Ми чекали декілька годин в черзі перед блокпостом, щоб виїхати. У цей час лунали обстріли з різних сторін.

Мене приємно вразило, як військові пригощали нас їжею.

Після пережитих подій я буду цінувати те, що в мене є. Хочу, щоб ми перемогли і все було, як раніше. Коли виросту, хочу стати художницею. Зараз я роблю малюнки для військових. Мама знайшла волонтерку, яка військовим передає мої малюнки.