«Я сиділа в бліндажі й боялася народити раніше часу»

Наша дочка Настенька народилася в Сватовому. Їй вісім місяців. Ми виїхали з Попасної, коли вона була в мами ще в животику.

У Сватовому, слава Богу, хоч немає бойових дій. Дай Бог, сюди не дійде війна. Ми бідуємо. Треба б нам хорошу питну воду, тут вода віддає тухлими яйцями. Нема тут водопроводу, тут просто колонка. Вода надходить, я думаю, з річок. Воду ми набираємо на вулиці, щоб приготувати їсти, попрати. Накачаємо води, готуємо їсти. А для дитини, для маленької Насті, ми купуємо воду.

Там було дуже страшно. Багато людей загинуло, загинув наш дуже хороший друг Толік Тіцький. Він пішов до магазину, і саме почали бомбити. Йому влучив осколок у спину, пройшов через живіт. Хороший, добрий чоловік, завжди в будь-яку хвилину підтримає...

Ми йшли з чоловіком із магазину. Були сильні бої. Люди стояли на зупинці, таксі стояло. Поїхала маршрутка. Якби маршрутка не поїхала вчасно, там всі пасажири постраждали б. А ті люди, які залишилися на зупинці, потрапили під обстріл. Жінці й чоловіку голови відірвало.

«Гради» і вночі, і вдень били. Цілодобово били «Гради» з боку Первомайки, Стаханова, з того боку. Чоловік із сусідами бліндаж вирили, і ми там сиділи та спали. 10 днів не вилазили звідти. Я хвилювалася, боялася, щоб завчасно не народити. Сюди приїхала, тут спокійніше. Але вже психіка порушена, нерви на межі.

Молоко в мене дітки люблять. Своя була корова, добре було. А зараз ми молоко купуємо, 25 гривень банка молока. Вони люблять кашу. Ваня так любить молоко пити, що і вдень, і вночі пив би. Він виріс на молоці, без молока не може. М’ясо ми їмо дуже рідко. Для борщу купиш стегенце або два, щоб навар був, щоб смачніше було дітям їсти.