Життя Анатолія Віленовича раніше ділилося на те, що сталося до і після відпустки, а з початком війни все змінилося. Пенсіонерові довелося виїхати з рідного Луганська на дачу, де він сьомий рік чекає, коли все нормалізується.
Раніше ми жили у Луганську, а коли почалися обстріли, виїхали до Станиці, тут і живемо.
Тут у нас город, займаємось трошки. То помідори виростимо, то ще якісь овочі.
Обстріли застали нас у Луганську. Я сидів, а через нас снаряди літали. Сиділи рахували: 25 хвилин на місто летіло, 20 – на Червоний Яр. Неприємно, звичайно, що таке відбувається у ХХІ столітті.
Раніше у розмові ділив життя на до відпустки і після відпустки, а зараз мимоволі говориш про те, що було до війни та після її початку.
Зараз усі думки про здоров'я та мир. Сидимо, чекаємо, коли настане світле майбутнє. Коли нормалізується історія.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.