Матвіїв Олена
Відокремлений структурний підрозділ Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету “Львівська політехніка”
Викладач, що надихнув на написання есе: Макута Оксана Йосифівна

Війна. Моя історія

Моєму братові присвячую..

Коли прокидаєшся зранку від звуку сирени та бачиш заплакану матір, думаєш, що гірше бути вже не може…

Україна переживає надзвичайно важкий період своєї історії. Ми стикаємось з випробуваннями, які вимагають від нас великої сили, мужності та рішучості. Кожен українець та українка відчуває на собі тягар війни, рветься у бій та несе відповідальність за мирне майбутнє нашої держави… В той же час є такі, що за кордоном у спокої та на м’якому дивані тратять всі награбовані кошти та клянуться у вірності своїй батьківщині, розповідають, як втомилися від війни, як сумують за безтурботними минулими днями.

Цей день – 24 лютого – означав кінець нашим щасливим та спокійним дням. Це був день, коли кожен за мить переосмислив все своє життя. Але кожен знав, що потрібно робити: виїжджати чи залишатися… впадати у відчай чи ставати волонтером… подбати про своїх найдорожчих чи рятувати себе… Я зі своїми друзями є членами організації української молоді “Спадщина”, яка з перших днів війни взяла на себе статус волонтера. Ми збирали кошти,купували спорядження, ліки, автівки та продукти. Допомагали усім, чим могли, вкладали душу та останні сили, знаючи, що у них, у наших Захисників пекло. Спільна робота, взаємопідтримка – це ключі до перемоги!

Йшов час, люди ніби забули, що війна є, гинуть найкращі сини і доньки, ворог руйнує наші міста і села, окупанти несуть на нашу землю смерть, сльози, руйнують людські долі, спустошують наші душі. Деякі люди, що називають себе українцями, розповідають про свій патріотизм, слухаючи російські пісні та розмовляючи мовою окупанта.

Моє життя та життя моєї сім’ї перевернулось з ніг на голову 26 серпня 2023року. У цей день десь у Краматорську загинув мій брат. Він стік кров’ю посеред вулиці через помилку командира, який віддав наказ перевірити територію… Мій брат не помітив пастку диверсійно-розвідувальної групи росіян, і його за лічені хвилини розстріляли з кулемета, зачепили життєво важливі артерії… Усього за два дні до смерті він отримав звання лейтенанта…

Героїзм та жертовність українських військових та простих громадян стають прикладом для цілого світу і для наших майбутніх поколінь. Війна вкотре доводить важливість збереження та розвитку нашої національної ідентичності, історії, культурних та моральних цінностей. Ми неповторні. Наша історія важка, але ніхто не проживе її за нас. Ніхто за нас не переможе нашого споконвічного ворога, ніхто за нас не відбудує нашу країну, ніхто не любитиме нашу Україну так, як ми, ніхто, крім нас, не вкаже росії, що їй давно уже не місце серед цивілізованих держав.

Я схиляю голову перед кожним Героєм, що поклав своє життя на олтар Перемоги, запалю свічку пам’яті за кожного загиблого і вклоняюсь до землі кожній Матері, Батькові, Дружині, Синові чи Доньці, які чекають своїх переможців. Перемога неодмінно настане!