Мені 47 років. У мене є чоловік і двоє дітей. У 2014 році ми переїхали з Донецька в Харків. Тоді я пережила чималий стрес. Коли почалися бойові дії, чоловік був у Харкові по роботі. Я самотужки вивозила через блокпости двох дітей, трьох і восьми років. Після цього я ще довго була в депресії, у мене траплялися нервові зриви.
24 лютого ми прокинулися від вибухів. Жили орендованій квартирі на одинадцятому поверсі. Ліфти не працювали. Було ризиковано залишатися вдома. Друзі запропонували переїхати в їхній приватний будинок, що в передмісті Харкова. Ми погодилися. Там також було страшно.
Будинок тремтів, коли російські винищувачі скидали бомби. Ми дев’ять днів сиділи в підвалі. Потім поряд вибухнув касетний снаряд і пошкодив стіну будинку, зачепив автомобіль.
Після цього ми шукали варіанти, куди виїхати. Друзі запросили в Полтаву, сказали, що є де зупинитися.
Ми виїхали п’ятого березня. Добиралися цілий день. До жовтня жили двома сім’ями в одній квартирі. А коли інша сім’я з’їхала, ми забрали до себе мою маму з Нікопольського району Дніпропетровської області. Як вивозили її, потрапили під обстріл у Дніпрі. На щастя, не постраждали. А чоловік перестав спілкуватися зі своєю матір’ю, бо вона підтримує росію.
Діти перші два-три місяці не хотіли навчатися, бо не могли відійти від шоку. Згодом прийшли до тями. Зараз все нормально.
Ми мали бізнес у Харкові. Зараз працюємо не за фахом. Чекаємо повернення додому, щоб відновити свою справу.
