Ми з міста Лиману Донецької області. До війни працювали, дитина ходила до школи, все було добре. А потім нам прийшлося виїжджати. Ми перебували під обстрілами. Було дуже страшно. Куди їхати – не знали. Спочатку виїхали за кордон, а через місяць повернулися до України. Зараз винаймаємо житло в Полтаві.

В перший день вже біля магазинів, аптек, а також на заправках дуже великі черги були. Усі метушилися. Я розуміла, що треба купувати продукти першої необхідності, ліки. Пішла в аптеку. І тільки ввечері до мене прийшло усвідомлення, що це справді війна.

Вибухи – це дуже страшно. У перший день війни нас це не торкнулося, а потім усе ближче і ближче підбиралося. Навіть військові радили виїжджати з міста, тому що було вже дуже гучно.

Я переживала за безпеку дитини, і було вирішено виїжджати. Ми просили знайомих, щоб нас вивезли з міста, тому що громадський транспорт уже не ходив. І навіть залізничне сполучення не працювало. Спочатку поїхали до Дніпра, потім сіли на евакуаційний потяг і вирушили у Львів. Після цього перетнули кордон. Нам волонтери всіляко допомагали. Усе було безкоштовно. За кордоном ми мови не знали, тому нікуди особливо не ходили. Але загалом там усе було добре.

Шокували розповіді знайомих, які виїжджали і бачили різне жахіття. Довкола були паніка і суєта. Повне нерозуміння, що робити далі. Усі були знервовані. 

Вона розкидала рідних. Ми спілкуємося телефоном, а в реальності не бачилися стільки, скільки триває війна. Навіть із батьком я не бачилася.

Люди, які не зіткнулися з цим, не розуміють нас. Для них це - наче спосіб заробітку, на переселенцях. Вони думають, що ми багаті й можемо все собі дозволити. Але ж насправді це не так. Більше тримаємося завдяки волонтерам. З житлом дуже складно й дорого. Ми особисто з цим стикалися. Мене питають: «Хто?» Я кажу: «Нас двоє з дитиною». А мені відповідають, що мене взяли б, а дитину - ні. 

Трошки навчилися справлятися і стресом. Стараємося дивитися менше новин. Але коли згадуєш про мирні часи, то дуже важко стає, сльози можуть навертатися. Особисто я стараюся якось відволікатися від цих подій.

Мрію про мир і повернення додому. Хочеться поїхати у своє місто і побачитися з рідними.