Осипова Катерина, учениця 9 класу Криворізької загальноосвітньої школи I-III ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тарнавська Тамара Костянтинівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Я - українка! Я пишаюсь своєю країною, її невимовною красою природи, недрами, містами та селами, а головне-народом! Такої мужності, такої незламності, яку зараз демонструє всьому світу мій народ - більше немає!

В моїй країні - війна. Горе, біль, втрати. Героїзм наших воїнів поза межею людських можливостей. А вони звичайні люди з плоті і крові.

Їм, як і будь-кому, лячно, холодно, і моторошно від усього жагу війни. Але жодних скарг, жодного сумніву в силі наших ЗСУ. Наш народ став на захист свободи і незалежності, яку здобуваємо щоденно в окопах і в тилу. Ми цим живемо, вони в нашіх душах, ділах, сердцях. Саме в сердцях всього народу.

Ми всі різні, але всіх об'єднують почуття людяності, любові, співчуття. Людяність простягається на все, що оточує нас: як на людей, так і тварин.

Особливо тяжко тваринам, вони потребують особливої уваги і тепла. Без нашої уваги, вони не виживуть у цей дуже скрутний для усіх нас час. Особливо собаки. Вони, як люди, віддано служать людині будь-де. Чи розуміють собаки весь жах на передньому краї? Адже вони і в окопах, і в розвідці, і на пожежах, і лягають під танки.

Мені здається, що саме вони особливі створіння. Вони розуміють не лише слова, а й почуття людини. Вміють підтримати, радіти, співчувати, мовчки дивлячись у вічі. Як люди. В їх очах палає вся глибина безмежної вдячності і любові, яким їх навчила людина, віддаючи частину свого сердця і тепла.

Людина, захист своєї землі, оселі, сім'ї вважає головним обов'язком, а для собаки головне - захистити життя людини, вірно служити, бути невід'ємною частиною людського життя.

Службові собаки особливо вдячні своїм провідникам, бо всьому, чому їх навчили, вони забов'язані їм. Саме кінологи, провідники невтомно і щоденно вчать їх захищати країну.

Адже, щоб пес виконав свою роботу, його треба навчити розумінню завдань. А як псу пояснити? Скількі треба вміння і професіоналізму, щоб навчити собаку мові жестів, команд, дій! Собака робить це, бо відчуває ритм серця свого друга-провідника і всім собачим серцем вдячна людині за всю любов і захист.

Саме завдяки любові до людини, довіру до щирості її почуттів, собака і провідник це одне ціле. На військових парадах собаки їдуть крок в-крок з провідниками. Жодного зайвого кроку, ніби демонструючи усім, що вони такі ж захисники країни, такі ж воїни ЗСУ.

А як же собакам лячно на фронті! Як їм важко переживати вибухи, адже все таке незнайоме, гучне. Повсюду вогонь, кров.Але вони поряд. Завжди віддано поряд з тими, хто уособлює для них цілий світ. Всю свою відданість, любовь, вдячність, якою поділились з ними люди, вони віддають, не озираючись, не ухиляючись, лише щільніше притискуючись до свого друга-провідника.

Разом два сердця, як одне, б'ються під артобстрілами, біжать в наступ, в дощ і сніг несуть варту в окопах, повзуть мовчки в розвідці, рятують поранених з-під вогню. Завжди поруч з медсестрами, відшукують поранених, тягнуть важкі ноші.

Своїм, таким маленьким тілом, захищають і віддають своє життя за друзів-захисників. Це вони, безсловесні істоти плачуть, як люди, над могилами бійців. Вони все розуміють своїм собачим сердцем, сповненому любові до найрідніших. Тих, хто ділиться шматком хліба, теплотою серця.

Я живу серед щирих людей, які вміють підтримати в скрутну хвилину, протягнути руку допомоги, поділитись останнім. І таке відношення не лише до людей.

Адже люди цінують і собачу відданість, безмежну любов до господарів. Цінують і віддячують їм тим же. Ми були свідками того, як наші люди виходили з оточення, залишали домівки, скарб і забирали лише найважливіше для себе - сім'ю і тварин. Чоловіки несли на плечах кілометри своїх немічних друзів-собак. Вони несли не ношу. Вони несли найвідданіших, свою любов і вдячність.

Мене охоплює гордість за високе почуття вдячності і поваги за вірну службу країні. Ми - особливий народ з дуже щирим і милосердним серцем, з вікритою душею, з повагою до всіх, хто стоїть на захисті наших кордонів.

І ця повага простягається і на службових собак. Приходить час і їх відправляють на заслужений відпочинок. Собаку ведуть крізь стрій військових, які віддають їм честь і подяку за вірну службу. Це видовище визиває сльози подяки і поваги до військових, які службу собак цінують, як власну. Я пишаюсь такими людьми, які до собак відносяться, як до бійців ЗСУ.

Прийде мир і буде парад на Хрещатику, і будуть йти переможці цієї кривавої війни. І буде йти ціла колона воїнів ЗСУ з пораненими собаками на руках, зі своїми вірними товаришами-бійцями! Бо вони завжди разом! Людяність і вірність! Незламність і відданість!

І я вірю, що обов'язково буде поставлений пам'ятник службовій собаці і людині, які віддали життя, захищаючи нас, нашу рідну Україну. Я пишаюсь, що я українка, живу в такій країні серед людей, серця яких сповнені любові до миру, незалежності і свободи. Ми всі разом! Завжди!