У 2014 році я виїхала до Сєвєродонецька. У 2022 році знову довелося бігти від війни. Двадцять четвертого лютого на роботі у школі я написала заяву та забрала трудову книжку, бо було таке розпорядження. Навчальний заклад почав працювати як бомбосховище. Я там залишалась тиждень, приймала людей, які рятувались під обстрілами. Ракети і снаряди прилітали у різні райони міста. Один прильот був у двір школи, та на щастя, школа вистояла.
Восьмого березня я зрозуміла, що росіяни активно просуваються, тому вирішила виїжджати.
Зараз я живу у Дніпрі. Думаю, війна затягнеться надовго, хоча я вважаю, що ЗСУ робить дива. Я мрію повернутись додому. Моя мама залишилась в окупації, дуже сумую за нею. Сподіваюсь, що ми скоро побачимось після визволення Луганщини.
